Історії з вул. Івасюка: квартира, яка врятувала життя

Номер дев’ятий, до якого вже примкнула радянська забудова – дуже простих форм. Прошитий горизонтальними тягами, які сегментують будинок.

Віконна столярка і балкони збережені в автентичному вигляді. Будинок відсунутий від червоної лінії, перед ним запланований палісадник.

Замикає ряд номер 13. Цей будинок вже більш виразніший. Бачимо висунутий еркер, нависаючий над вхідним порталом. Справа на фасаді запроектовані лоджії, зліва – балкони. Біля деяких вікон ще збереглись оригінальні решітки для квітів.

Вхідний портал дуже простий, поєднав в собі правильні геометричні форми і легку заокруглену пілястру. Над будинком  височіє щогла-флагшток.

А от вже інтер’єри будинку насправді вражають. Вхід до під’їзду по всьому периметру стіни облицьовування кольоровим алебастром. Піднімаєш голову, а над тобою “простір з морських хвиль”.

Насправді, за весь період фотографування модерністичних будинків, я таку стелю зустріла вперше. Ця рельєфна стеля тягнеться аж до сходового маршу. В такому ж ритмі виконаний сходовий марш. Гнуті дерев’яні поручні, які звиваються зверху донизу, як цілісний організм.

Простір між сходами та поручнями заповнюють гнуті, хвилясті залізні елементи, ймовірно, з нікельованої бронзи. Весь декор просякнутий популярною на той час мореністичною тематикою. Під’їзд освітлює стрічкове скління.

Між двома попередніми – розташований 11 будинок. За настроєм він дуже гармоніює з 13. Тут більш висунутий ризаліт, по обидва боки розходяться балкони.

Конструкції балконів дуже легких форм з бетонними вставками, які завершуються півколами. Вхід до будинку акцентований двома пілястрами та рустованим дашком.

При вході до під’їзду є тамбур, підлога встелена різнокольоровою плиткою. Світло-коричневий колір якої дуже гармонією  з крученими дерев’яними поручнями.

Конструкції поручнів “майже повітряна” – при чому з різнорідного металу. За ритмікою дуже контрастують між собою форми – заокруглене викінчення поручнів і різкі геометричні рішення інших елементів.

За архівними даними дізнаюсь, що проектував будинок відомий львівський архітектор Генрик Зандіг. Він і його дружина також зазначаються власниками цієї нерухомості.

Зданим до вжитку будинок був у 1938 році. Піднімаюсь сходами, зустрічаю кілька мешканців, одна жінка радить задзвонити в  квартиру до пані Софії. Отак я знайомлюсь з жінкою, яка тут – найстаріша мешканка.

Пані Софії 95 років, спочатку не дуже охоче розмовляє, бо здоров’я  слабке і їй важко, але слово за слово, і ми вже сидимо в неї за столом, а жінка занурюється в спогади.

Каже, що ця квартира фактично врятувала її сім’ї життя. Під час війни жінка закохалась і вийшла заміж.

“В період німецької окупації мого чоловіка звинуватили в тому, що він шпигував на Радянський Союз. Згодом через якихось знайомих, які були в тюрмі, його перевели до гетто. З гетто мій коханий втік”.

“Ось у цій квартирі мешкали наші знайомі, дві жінки. В однієї був син, надзвичайно подібний до мого чоловіка. Десь в той час він пропав безвісти. Коли чоловік переховувався від гестапо, наші знайомі запропонували сховатись в них. Власне, ця одна з жінок видала мого чоловіка за свого сина”.

-Тобто він перебував цій квартирі аж до приходу Радянської влади?

“Так, потім жінки поїхали геть, а нам залишили помешкання. Ось  ми і почали тут жити. Мій чоловік був годинникарем. Його всі  поважали, бо він любив свою справу, жив нею. Я завжди допомагала йому в його ремеслі”, – жінка  усміхається. “Дуже сумую тепер за ним. Вже нікого не залишилось, а дітей в нас не було”.

Бачу на стіні багато світлин із закордону. Тут в пані Софії загоряються очі, вона підходить до однієї в пошарпаній рамочці і проводить по ній старечою рукою.

“Це з Франції. Я там все об’їздила. В мене рідна сестра туди втекла під час війни. Там і залишилась. Хоч було дуже складно, але мені вдалось до неї поїхати. За мною слідкували з енкаведе, інколи було дуже страшно, але я все одно привезла незабутні враження від цієї країни”.

-Ви ще десь подорожували?

“Ажвеж. Я була ще в США. Туди вдалось втекла інша моя сестра. Те, що запам’яталось найбільше – це коли я з друзями сестри потрапила на відкриті слухання Конгресу.  Я сиділа в залі і плакала. Не вірила, що зі мною таке могло відбутись”.

“В мене лише ці спогади і залишились. Про ті країни, міста, де змогла побувати, зачерпнути хоч трохи того іншого життя, якого нам не вдалось прожити, від якого нас відгородила “залізна завіса”. Якби ми жили в іншій країні – я б все життя подорожувала”, – каже пані Софія і перегортає старі фотографії.

В наступному блозі про вулицю Івасюка читайте історію про видатного львівського філолога-германіста, який зробив унікальні фото міста.

Джерела та література:

ДАЛО(Державний архів Львівської області)
Софія К., персональна комунікація, квітень, 2018