Про «машину для сидіння», або біографії унікальних меблів

На складі SCHEBENTWOOD можна побачити близько 700 предметів з гнутого буку, дізнатись їхню історію та як вони потрапили на склад. Бюро займається формуванням приватних колекцій, культурною та виставковою діяльністю, а також пошуком, збереженням і реставрацією знайдених об’єктів. Щодо виставки, то відвідати «SITZMASCHINE» та ознайомитись з колекцією зібраних предметів можна до кінця січня, що вихідних з 12:00 до 18:00, в шоу-румі Prostir Lviv, який розташований неподалік Львова.

Sitzmaschine – це крісло, спроєктоване у 1905 році австрійським архітектором і дизайнером Йозефом Гоффманом, одним із засновників Wiener Werkstätte та ключовою фігурою Віденського сецесіону. Об’єкт був створений спеціально для Sanatorium Purkersdorf — санаторію поблизу Відня, який Гоффман спроєктував як цілісний, просторовий і дизайнерський обʼєкт. Санаторій вважається раннім прикладом переходу від орнаментального модерну до раціонального модернізму, де форма підпорядковується функції. Крісло Sitzmaschine з регульованою спинкою, суворою геометрією та мінімальним декором відображає цю зміну мислення і часто розглядається як передвісник функціоналістських підходів у дизайні ХХ століття. Роботи Гоффмана, зокрема цей проєкт, мали тривалий вплив на розвиток модерністської архітектури й дизайну в Європі.

Sitzmaschine – один з найяскравіших екземплярів колекції Schebentwood. Це об’єкт дизайну є знаковим для переходу до функційного модернізму в європейському дизайні. Його назва буквально означає «машина для сидіння». Як матеріали і композиція цього об’єкту «працювали» для комфорту того, хто на ньому сидить?

Р.Ш. : Крісло використовувалось, як предмет відпочинку для мешканців санаторію. Конструкція виготовлена з букового дерева, з елементами, які підкреслюють механічну функціональність. Спинка має механізм регулювання нахилу — новаторське рішення для побутових речей того часу. Форма крісла підпорядкована геометрії всього проєкту: воно базується на кубічних і прямокутних модулях, повторюючи візуальні мотиви архітектури.

Нам пощастило знайти його з оригінальною м’якою частиною, оздобленою смугастим візерунком. Sitzmaschine фактично втілює ідею санаторію Purrkersdorf. В німецькій мові існує поняття Gesamtkunstwerk — «тотальний твір мистецтва», що означає цілісність дизайну. Саме цю ідею Гоффман реалізував у санаторії: архітектура, меблі та декоративні деталі формували єдиний естетичний простір.

Конструкція вражає своєю функційністю, особливо з огляду на те, що її створено у 1905 році. Очевидно, що Ле Корбюзьє надихався «машиною для сидіння», коли у 1923 році сформулював власний концепт «машини для життя».

Р.Ш. : Звісно, Гоффман і його дизайн мали вплив не тільки на Ле Корбюзьє. Вплив Гоффмана простежується також у школах Баухауз і De Stijl, зокрема в дизайні меблів. Sitzmaschine — унікальний об’єкт, який експонується лише в трьох музеях світу — у Лондоні, Відні та Нью-Йорку. І тепер — у Львові.

Розкажи трішки про історичні перепитії крісла і санаторію. Що відбувалось з санаторієм і його меблями під час нацистського режиму, радянської окупації і після війни?

Р.Ш. : Санаторій зведений в 1904-1905 роках за проєктом Йозефа Гоффмана. Цей проект став одним з перших кроків до формування сучасної австрійської архітектури. Замовником був промисловець Віктор Цукеркандль. В 1903 році він придбав ділянку землі неподалік Відня, як мінеральний курорт з лікувальним парком. І згодом там був збудований санаторій лікувально-відпочинкового типу. До 1927 року санаторій перебував під його управлінням, а після смерті — під керівництвом родини. У 1938 році, внаслідок процесу аріїзації, сімʼя втратила майно, а меблі санаторію було знищено. Під час Другої світової війни будівля використовувалася як військовий госпіталь, а у 1945 році була реквізована радянськими окупаційними військами. Сьогодні санаторій функціонує, як будинок для людей похилого віку. Що стосується крісла, його серійне виробництво здійснювали Wiener Werkstätte, а згодом фабрика J&J Kohn, яка зробила модель доступною поза межами санаторію. Крісло, представлене на нашій виставці, — це виріб фабрики J&J Kohn, датований 1906 роком.

Яку емоцію, думку несе цей предмет саме для тебе і які реакції були у відвідувачів виставки на це крісло?

Р.Ш. : Для мене це крісло нагадує будинок. Коли на нього дивишся, то бачиш певний архітектурний силует. Sitzmaschine сприймається як окрема, цілісна одиниця в просторі.

Порівняння з будинком дуже влучне, бо коли я побачила це крісло, я подумала про Адольфа Лооса і про його вілли. В нього теж багато квадратів, прямокутників, схожих форм. Тому це крісло дійсно нагадує австрійську традицію будування. Але які думки були у відвідувачів про крісло?

Р.Ш. : Реакції відвідувачів були різні. Хтось називав його кріслом для тортур, хтось — для медичних процедур. Ймовірно, через дещо брутальний дизайн. Для мене це предмет без надмірної декоративності: простий, логічний і конструктивно чесний.

Р.Ш. : Ми його знайшли в Амстердамі, в колекціонера пана Моріца. До того, як потрапити в Нідерланди, крісло «жило» в приватному помешканні заможної італійської родини. Знаходилось в хороших умовах, бо не зазнало жодних втрат чи негативних природних впливів. Прекрасно збереглось.

Скільки загалом у колекції модерністських та протомодерністських меблів? Чи є ці меблі знайдені у Львові? Хто були їхні власники? Які історії пов’язанні з цими знахідками?

Р.Ш. : Аналогів Sitzmaschine в колекції немає. Водночас ми маємо крісла, стільці й столики фабрик Thonet та J&J Kohn за дизайном Йозефа Гоффмана, зокрема виготовлені для віденського кафе-кабаре Fledermaus. Раніше у Львові можна було часто зустріти такі меблі, пізніше їхня кількість зменшилась, через різні причини. Велику кількість гнутих меблів ми знаходили на сході та півдні України — у Харкові, Запоріжжі, Одесі, Дніпрі, Києві — і, що цікаво, рідше у Львові. Наша географія пошуків охоплює як Україну, так і Європу..

Хто власники? Власники — дуже різні: від молодих людей, які успадкували предмети, до поціновувачів антикваріату. Частина меблів немає власників — це знахідки з горищ або підвалів старих будинків. Наприклад, один стіл я побачила, йдучи центром Львова. Непримітне адвокатське бюро, зайшла запитала — хто власник цього столу, мені дали контакт власниці і наступного дня ми домовились про покупку. Це був фірмовий чорний столик виробництва фабрики J&J Kohn. Ще одна неймовірна знахідка — габдеробна Thonet, в дуже поганому стані, але все ж «жива». Її ми знайшли, коли приїхали купувати крісло. Це було місце куди привозять спалювати різні дерев’яні відходи. Вона стояла в черзі на утилізацію, я запитала, чи можна її забрати, відповіли – звичайно, це ж сміття. А насправді — це скарб.

А як щодо меблів міжвоєнного періоду? Чи є у вашій колекції такі, знайдені, наприклад, у Львові?

Р.Ш. : Небагато, але є. Ось цей комплект: стіл і три стільці – це львівські майстри, десь кін. 1920-их початок 1930-их. Їхнє покриття зроблено в техніці флоудера – мальованого шпону. Це типовий прийом для львівських меблів того часу. Чому мальований шпон? Бо рідкісний шпон було важко дістати, тому було легше замовити майстра, який тобі його намалює. Щодо клейм, то ці меблів їх не мають, як і більшість меблів міжвоєнного періоду, які ми знаходили у Львові. Тобто можемо припустити, що більшість місцевих виробників не ставили клейм на свої меблі, або вони не збереглись.

Як ви формуєте вашу колекцію меблів загалом? Чи маєте ви фреймворк для підбору об’єктів в колекцію: тобто певні стилі, часові рамки, матеріали? Як і де ви шукаєте нові предмети в колекцію? В якому напрямку ви плануєте розвиватись?

Р.Ш. : Ми працюємо переважно з предметами періоду модерн, рідше модернізм. Акцент на бентвуді. Це предмети з гнутого буку такі, як крісла, столи, вішалки, фотелі. Знаходимо, зберігаємо, реставруємо, описуємо, створюємо приватні колекції. Працюємо з знаковими предметами різних фабрик того часу – Thonet, J&J Kohn, Mundus, Fischel, Ungvar та іншими. Щодо часових рамок – це період від 1880 року до 1930 року.

Звісно іноді до нас потрапляють предмети іншого періоду. Наприклад, ці два садові крісла синього кольору – колаборація Вернер Пантон та Thonet датуються 1966 роком. Сидіння і спинка виготовлені з фанери, а конструкція ніжок з пластику. Ми їх придбали в Амстердамі. Інше крісло, датовані теж приблизно 1960 роком, фабрики Татра з Чехо-Словаччини.

Роксолано, я знаю, що ти за фахом реставраторка. В SCHEBENTWOOD ти вже сама не реставруєш, проте куруєш художню частину реставрації. Що ти можеш сказати про особливості реставрації та догляду за такими меблями?

Ми поділяємо реставрацію на художню та відновлювальну. Якщо у вас предмет недуже пошкоджений, то краще не втручатися. Максимум, що з ним можна робити, то помити, почистити, підігнати шурупи, аби предмет функціонував. Можна нанести захисне покриття, той же віск. Не можна брати старий предмет і робити з нього новий, бо тоді немає змісту. Тому що ти новий предмет і так можеш купити. А брати із дуже-дуже якісного старого робити новий, то такий собі вандалізм.

Якщо такої змоги нема, наприклад, якщо предмет вже постраждав від часу або сирості, або його попередні реставратори реставрували декілька раз. Ну, то в таких складних випадках, ми дозволяємо зняти все старе і лишити його в чистому вигляді – лише сама деревина. Аби пізніше людина, яка хоче купити, могла вибрати колір покриття і ми його зробили, як вона хоче.

Головне — не втручатися без нагальної потреби, максимально зберігати автентичний вигляд, використовувати матеріали й методи, характерні для відповідного періоду, та залишати сліди часу, як частину історії обʼєкта.

І на останок, розкажи про ваші плани на майбутнє. Чи, на приклад, плануєте робити якісь інтервенції зі своєю колекцією в міські галереї або виставки? Адже Prostir Lviv навіть територіально трішки ізольований від міського культурного життя. Тобто, чи ви думали прийти трішки ближче до потенційного відвідувача?

Р.Ш. : Наразі не плануємо робити події в іншому місці. За підтримки фундації Юрія Сташківа ми раз на рік проводимо тематичні виставки саме в шоурумі PROSTIR. Кожна з них присвячена знаковому предмету. Такий формат дозволяє повноцінно представити колекцію, яка потребує значного простору.

Минулорічна виставка «Ікона №14» була присвячена найпопулярнішій моделі крісла Thonet №14. Нинішня — «SITZMASCHINE» — про яку ми вже згадували напочатку. Нам важливо ділитися думками та говорити про мистецтво у формі предметів, про їхню значущість і вплив на формування нашого сприйняття світу. А що буде пізніше і куди ми прийдемо з часом — буде видно.

Розмовляла Мирослава Ляхович, засновниця проєкту «Львів. Архітектура модернізму»

Фото: Мирослава Ляхович, Світанок Настав