Де францисканці показували кіно, або як “Мир” стане “Будинком воїна”

Будинок звели у 1932-1934 роках. Це був публічний осередок францисканців( який діяв при монастирі францисканців на однойменній вулиці). Сюди приходили дивитись вистави на релігійну тематику.

Тут працював кінотеатр Рах (що з латинської мови перекладається як Мир), де показували кінофільми релігійного та моралізаторського змісту.

За радянської влади тут діяв кінотеатр імені Короленка. Потім будівлю використовувало Російське  товариство імені Пушкіна. Російський центр з будинку виселили рік тому. За словами депутатів – це рішення прийняли через антиукраїнську діяльність товариства.

Зараз будинок у власності обласної ради. Тут вже почали реконструкцію. Після ремонту хочуть передати його в оренду волонтерським організаціям та відкрити осередок для ветеранів АТО, який назвуть “Будинок воїна”. Які саме організації орендуватимуть приміщення – визначать на конкурсі. Також хочуть створити культурний центр для ветеранів чи музей.

Будинок зведений на підвищенні, з відступом від лінії забудови. Фасад асиметричний та отинькований, викінчений трикутним щипцем. Вхідний портал з дашком,  втоплений в площину будинку. Головний зал освітлюється великими вікнами з овальним завершенням. Простінки між вікнами виконані з клінкерної цегли. Збоку фасаду видніється вузьке стрічкове вікно. Як виявилось потім, воно освітлює залізні гвинтові сходи, що ведуть на горище.

Зараз в приміщенні вже поміняли дах, всередині проводять ремонтні роботи. Мені вдалось потрапити до будинку. Російський культурний центр веселили примусово, тому що  товариство не погодилось зробити це самостійно.

Домінантою інтер’єру є актовий зал на 324 глядацьких місця. Зараз там повсюди валяються рештки діяльності російського центру – фото, інформаційні таблиці, відеокасети, книжки.

Фактично в приміщенні нічого не залишилось автентичного. Руки приклала радянська влада, а нові орендарі вже за незалежної України не особливо дбали про інтер’єри. Все в плачевному стані.

При вході до будинку помічаю кам’яні кручені сходи з колоною. Також залишилось кругле заглиблення до плафону.

В одній із кімнат на другому поверсі ще встигла сфотографувати фрагмент стелі та оригінальну столярку вікон. Вони сегментовані шпросами, що було дуже типово для стилю ар деко.

Збоку на горище ведуть гвинтові залізні сходи. З малюнка на стіні на них поглядає обличчя, яке нагадує російського художника Іллю Рєпіна. Ці закручені сходи і освітлює крихітне стрічкове вікно.

На стелі видно сліди пожежі. Робітники кажуть. що це попередні “мешканці” так помстились за виселення.

На горищі нічого вже не залишилось окрім старих дерев’яних балок та купи мотлоху.

З інтер’єру тут, звісно, вже нема що рятувати, але чую розмову робітників про утеплення фасаду і заміну вікон. Виявляється, днями вони мають починати зовнішні роботи.

Хоч в реєстрі пам’яток архітектури будинку Дайчака немає, але він все одно розташований в історичній частині міста  і відповідно будь-які роботи, що порушують вигляд будинку – заборонені.

Тому я звернулась в Управління охорони історичного середовища. Там миттєво зреагували, відправили своїх працівників на місце і одразу за кілька годин дали відповідь: головний фасад зачіпати не будуть, лише утеплюватимуть тильний бік будинку з двору, а вікна мають замінити також на дерев’яні, які будуть максимально повторювати форму оригінальних.

Хочеться вірити, що будинок одного з найвідоміших архітекторів львівського модернізму дійсно грамотно відремонтують та  підтримуватимуть в належному стані.

Джерела і література :

https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/korolenka-1a/

https://city-adm.lviv.ua/lmr/detalni-plani-teritorij/674-upravlinnia/upravlinna-ohoroni-istorichnogo-seredovishha/pam-iatky-lvova/2477-perelik-pamiatok-arkhitektury-mistobuduvannia-istorii-mystetstva-ta-arkheolohii

https://zaxid.net/remont_budivli_kolishnogo_rosiyskogo_kulturnogo_tsentru_u_lvovi_koshtuvatime_ponad_6__mln_n1458048

https://www.pravda.com.ua/news/2017/05/4/7143024/

Архітектура Львова: Час і стилі. XIII-XXI ст. Розділ Розділ VІІ. Архітектура міжвоєнного двадцятиліття (1919-1939), Ю. Богданова, упорядник і науковий редактор Ю. О. Бірюльов.