«Храм машин» на Персенківці
Проектувався як костел і монастир, а використовувався як будинок культури, конструкторське бюро та дослідні лабораторії. Комплекс монастиря Кармелітів босих та костел Богоматері розташовується на вул. Персенківка, 10.
Він трохи проглядається з траси, своїм видовженим силуетом і червоною черепицею, проте фасад споруди недоступний для загального огляду.
Навколо промзона і важко повірити, що вглибині заводського двору – колишня сакральна споруда.
Цей комплекс звели до 1938 року. Проектували архітектори Людоміл Дюркович та Станіслав Маліна.
Хоч його встигли освятити і навіть електрифікувати, повноцінно монастир та костел так і не функціонували – завадила Друга світова війна. Під час воєнних дій тут квартирувались як німецькі так радянські солдати. В 1946 році орден кармелітів остаточно покинув місто, а приміщення віддали новозаснованому Автобусному заводу.
Фасад комплексу поєднує в собі класичні риси сакральної архітектури, притаманної ордену кармелітів босих і геометричні модерністські форми. Вхідна частина костелу зазнала видозмін та добудов в радянський час.
Проте залишились автентичні бічні вікна, ліпнина на фасаді, заглибини, де містилась фігура Божої Матері, черепиця.
Фасад членований квадратами – типовий прийом у модерністській архітектурі.
Як виглядав комплекс – можна глянути на архівному фото.
Потрапити всередину вдалось не зовсім легально. Вхід тепер збоку. Піднімалась залізною драбиною повз видовжені костельні вікна. В приміщенні сиро і вітряно. Підлога прогнила і однією ногою я таки провалилась крізь трухляві дошки.
За Радянських часів в костелі облаштували будинок культури ЛАЗУ, в приміщеннях монастиря містились конструкторські кабінети, дослідні кімнати, фотолабораторія, архів підприємства та інше. Автобусний ділив територію комплексу з інститутом автобусобудування – Автобуспромом.
Зараз ці приміщення, власне, розташовані на території Автобуспрому, хоча номінально належать ЛАЗу. Інтер’єр має багато перепланувань. Перше, що кидається в очі – це піднята підлога основного залу костелу, ділить колишній храм наполовину. Тому аркада бічних нав здається дуже присадкуватою.
Фактично окрім пластики стін і склепінь, нічого автентичного в приміщенні немає.
Цікаво виглядають радянські розписи на стінах, особливо, з зображенням автобуса та вітраж з логотипом ЛАЗу у вікні-розеті.
Сьогодні келії монастиря– це закинуті конструкторські кабінети, з кульманами і розкиданими кресленнями.
В хімічних кабінетах досі стоять колби з речовинами, а в повітрі висить густий їдкий запах.
Архів заводу знаходиться на нижньому ярусі споруди. Там на підлозі, в розбитих шафах і тумбочках пліснявіють тисячі фото робітників. Десь спортивні змагання, десь відпочинок на морі, а десь робітнику вручають ключі від нової квартири – всі ці сюжети ще можна розгледіти під плівкою грибка.
На цей час доля приміщення під питанням, бо, окрім гучних заяв, ні релігійні громади, ні міська влада особливо ним не цікавиться.
Дуже ймовірно, що територію колишнього заводу продадуть під житлову забудову, так вже трапилось з просторами інших збанкрутілих промислових підприємств міста.
Джерела та література:
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 553
