Врятувати свій будинок. Розмова з Олександром Одухою
Працюючи над проектом я часто стикаюсь з руйнуванням будинків чи неякісною реставрацією. Мешканці не знають і не хочуть знати – в яких вони будинках проживають і коли беруться щось ремонтувати, лише завдають шкоди споруді.
Але сьогодні як раз не про таке, бо розповім вам про людину, яка вирішила врятувати свій будинок.
Олександр Одуха написав до мене сам. Його будинок потрапив в один з моїх блогів. Чоловік дуже добре знає, що таке архітектура модернізму, ні, навіть більше, він від неї фанатіє, при чому – активно.
Ми домовились зустрітись і Саша розповів мені, що вже зроблено і що він ще планує зробити.
Саша зустрів мене біля свого будинку на вулиці Кастелівка, 8.
«Ось дивіться – там, на другому поверсі, моя квартира, тиньк осипається, але я його не зачіпаю. Хочу, щоб тиньк відновили за старою технологією, але хто за це візьметься?.. Хто може знати технологію тинькування міжвоєнних будинків зараз? Тому, я поки що нічого не зачіпаю, почекаю, доки не знайду спеціалістів, які б це зробили якісно».
Якщо глянути на перший поверх, то люди вже постарались по-своєму «відремонтувати» частину фасаду, помалювавши її в невідповідний колір, а оригінальну віконну столярку замінили на пластикову.
Саша знизує плечима.
«Коли я в’їхав з сім’єю в нашу квартиру, тут вже теж стояли пластикові вікна. Я знав, що так не має бути. Я викинув їх і поставив дерев’яні, які, на скільки це можливо, відповідають стилю та епосі зведення будинку. До речі, на це потрібен був дозвіл, адже будинок – пам’ятка архітектури».
Так виглядають тепер дерев’яні вікна у Сашиній квартирі.
Парадоксально, адже щоб викинути автентичні і поставити пластикові вікна, дозволів скоріш за все ніхто не брав, а щоб відновити дерев’яні, Саша був змушений брати дозволи. Так само ніхто з Управління охорони історичного середовища не звернув увагу на те, як ЖЕК позбувся оригінальної столярки стрічкового скління на фасаді і поставив пластикову.
Проте найболючішою в будинку є історія з вхідною брамою, її теж викинули, тепер вже ніхто не знає чому і коли. Олександр горить тим, щоб відновити її, але для цього потрібні креслення та фотографії, яких в нього поки немає. Брама зараз виглядає так.
Саша розповів мені історію відновлення іншої вхідної брами та під’їзду на вул. Котлярській, де він з сім’єю проживав раніше. Це справжня історія успіху, чоловік вклав туди немало своїх коштів, зусиль, але допомагали також іноземні організації. Брама та під’їзд тепер в чудовому стані. Тому будинку на вул. Кастелівці дуже пощастило, що в одну з квартир в’їхав саме Саша.
Заходимо в під’їзд, Саша показує двері тамбура та підвалу, вони, на щастя, збереглись ще автентичні і майже не знищені, каже, що хоче їх законсервувати до кращих часів, коли з’явиться можливість реставрації.
Йдемо вниз в підвал, Олександр розповідає:
«Коли поселився в будинок – підвальні приміщення були захаращені, труби протікали, старі комунікації працювали погано».
Фактично будинок тихо помирав з середини і ніхто нічого не робив. Саша розчистив підвал від води та сміття, звернувся до ЖЕКу, щоб поміняли каналізаційні системи, і вони це зробили. Саша зазначає:
«Часто люди не пробують нічого робити, а просто нарікають, але навіть невеликі зусилля приносять успіх»
Ввід електрики в будинок, розподільчі щити – Саша замінив за свій кошт. Відремонтував будинок з середини – тепер можна думати про подальші дії, – роздумує вголос Саша і додає:
«Простіше не допустити, а ніж потім лікувати. Якщо сидіти склавши руки – ми отримуємо аварійні будинки».
Тим часом ми йдемо в підвал і Саша показує щойно привезені відновлені віконні решітки для квітів, які він відреставрував за свій кошт. Днями Саша помістить їх назад біля вікон.
А так виглядають невідреставровані решітки на вікнах сусідів.
Саша каже:
«Робили, що б були максимально автентичні, білого кольору. Решітки практично не перероблені, лише очищені та пофарбовані. Поверну їх на законне місце на вікнах».
Виходимо з підвалу і піднімаємось сходами.
Так зараз виглядає сходова клітка. Саша говорить про роботи, які планує в під’їзді:
«Ось тут панелі, бачте, заляпані всяким, в мої найближчі плани входить – відмити їх до нормального вигляду. Ще дуже хочу знайти реставраторів для поручнів. Їх ще можна відреставрувати, втрачені лише кілька елементів. Треба визначити ціну питання. Перешліфувати і перемалювати».
Питаю, як на активність Олександра дивляться його сусіди і чи вони готові хоч якось взяти в цьому участь, на що Саша відповідає:
«Якщо поручні будуть на місці і сусідам сподобається, тоді можна буде говорити про те, що варто вкладати в будинок. Треба показати людям – як повинен виглядати будинок, а потім процес піде. Вже є сусіди, які готові давати гроші, але не всі, наприклад, готові інвестувати свій час. От на вул. Котлярській, коли люди з сусідніх будинків побачили, як ми ремонтували наш, одразу стали активніші. Наприклад, як підняли питання про ремонт вулиці – колись приходило 10 людей, то востаннє прийшло 200».
Знову згадуємо про ідею фікс Саші – відновлення брами. Він розуміє, що це складний процес, але добре уявляє, що має робити:
«Я б звернувся до хороших реставраційних фірм. Щодо грошей, я готовий вкладати свої. Коли мешканці бачитимуть користь, вони теж доєднаються. Тобто треба починати з видимих корисних змін, про які люди не думають кожен день, але вони все одно потрібні і від них залежить комфорт, таким чином ти згодом отримаєш підтримку. От візьмемо поручні – «Та я не тримаюсь за ці поручні», – скаже мені сусід, а я відповім – «а твоя дитина тримається». До кожного маєш знайти підхід і пояснити – чому це чи інше потрібно зробити».
Питаю Сашу, як він себе мотивує і не впадає в «стан зради»:
«Я все перш за все роблю для себе – мені це в кайф. Можна сказати, що це моє невеличке захоплення, яке зробить людей навколо мене трохи більш свідомими. Якщо хтось запитає: на що ти товчешся по під’їзду – я відповім – це мій вибір і є купа народу, які роблять так само».
