З історії неіснуючої модерністської вулиці Льондзіна

На пагорбі, де вулиця Зелена піднімається догори, стоїть кілька перебудованих модерністських вілл. Це залишки міжвоєнної дільниці Львова, яка майже повністю зникла після Другої світової війни. Така ситуація доволі рідкісна для Львова, міста, яке майже не постраждало від руйнувань війни і де більша частина історичної забудови дотривала до наших днів.

Зараз між вулицями Зеленою і Керченською височіють радянські гуртожитки й інша житлова і інфраструктурна забудова 1960–1980-х років. Важко уявити, що трохи менше ніж 100 років тому тут була тиха дільниця, де один за одним зводили модерністські будинки, оточені садами і квітниками, а з їхніх вікон і терас відкривалися панорами на місто і пейзаж лісу Погулянки.

Згідно з картами 1931, 1936, 1938, 1944 і 1945 років[1] і архівними матеріалами[2] на цій ділянці розташовувалося до 10 міжвоєнних житлових будинків. Вони стояли вздовж, або близько до вулиці Ксьондза Льодзіна (Ks. Londzina), форму якої частково повторює сьогодні вулиця Керченська.

Напевне, я б ніколи не дізналася про цю вулицю, якби не доріжка, що простягалася вглиб між двома віллами, які прилягають до вул. Зеленої і ще частково зберігають риси міжвоєнної архітектури. Доріжка привела мене до брами, за якою ховався досі не досліджений модерністський будинок за адресою вул. Зелена 101А. Вже потім, шукаючи матеріали в архіві за цією адресою, я не могла знайти цей будинок, і це наштовхнуло на думку, що він не належав до вулиці Зеленої, а до якоїсь іншої, якою в ході моїх пошуків виявилася сьогодні неіснуюча вулиця Ксьондза Льондзіна. Отак, я відкрила досі невідому мені цілу вулицю, яка сьогодні існує лише в архівних матеріалах, як і її більшість модерністських будинків – тільки на кресленнях.

Отож, будинок хоч і виглядав сильно перебудованим, проте все ж зберіг деякі автентичні елементи. Одразу привернули мою увагу скруглений кут будинку з вигнутими вікнами і вікно-ілюмінатор збоку. Ряд вигнутих вікон був розвернутий до панорами міста, адже будинок височів майже на краю пагорба. На вікнах сутерин містилися оригінальні ґрати. Також на бічному фасаді стояли автентичні ворота до гаража з колами по центру. Обійшовши будинок навколо, я побачила також збережені вхідні двері і сходи. Двері були виконані з дерева, зі скляними вставками.

Вже потім, вивчаючи архівну справу будинку[3], я зрозуміла, яких перебудов він зазнав. Фасад складався з різних за розміром об’ємів: з південної сторони, де розташований центральний вхід, частина фасаду була трохи опущена і висунута вперед, що дало можливість архітектору спроєктувати тераси на першому і другому поверхах.

Зараз цей перепад об’ємів повністю зруйнований, адже південний і частину західного фасаду перебудували, замурувавши тераси і фасад став суцільної квадратної форми. Решта західного фасаду, що вигинається до панорами міста, найменш змінена, хоча і тут видно, що невеличку терасу, яка розміщувалася над вікном-ілюмінатором, теж замурували.

Якщо дивитись на східний фасад, то крім втрати різнорідних об’ємів, тут ще замурували вертикальне вікно-термометр, що освітлювало центральні сходи вілли. Щодо північного фасаду, то там практично не залишилось нічого з оригінального задуму архітектора: терасу забудували, а де були сходи «чорного входу» до будинку – зробили добудову. На жаль, через численні зміни будинок практично втратив модерністський дизайн фасаду, а також всю його функціональність. Адже тераси і вертикальне вікно давали більше світла і свіжого повітря і функціонально поєднувались з кімнатами всередині.

Очевидно, що автор проєкту, відомий львівський архітектор Артур Шталь (Artur Stahl), створюючи концепцію будинку, хотів втілити естетику морських кораблів і «машин для життя», популярних тоді в міжвоєнний час, коли житло не було лише естетичним, а й максимально функціональним і працювало для комфорту мешканців.

Інтер’єр і поверховий план будинку зазнали чималих змін теж, адже цю віллу звели в 1938 році для однієї сім’ї, де простір планувався як велике цілісне помешкання, проте після приходу радянської влади до Львова будинок поділили між кількома сім’ями. Мені вдалось потрапити лише в колишній центральний хол помешкання, який тепер використовують як під’їзд на кілька квартир. Між невеличким вестибюлем і холом стояли ще автентичні двері зі скляними вставками. Підлога вестибюлю була вкрита темним тераццо.

В холі зберігся рідний паркет у формі квадратів, проте навколо заокругленого початку балюстради сходів, він викладений півколом, тому балюстрада наче продовжувала візуально свою форму у ритміці паркету. Тут також містилися оригінальні трисекційні двері, які, згідно з планом, колись були входом до їдальні. Біля сходів на стіні виднілось вікно-ілюмінатор, яке тепер наглухо забите, а в 1930-их освітлювало вбиральню, що розташовувалась одразу за стіною. Я піднялася сходами догори і, зупинившись на проміжному майданчику, помітила залишки замурованого вертикального вікна-термометра.

З креслень вілли я дізналась, що в підвальному приміщенні будинку розміщувались кімната для прислуги, прасувальня, пральня і котельня, де був котел, що працював на вугіллі, а ще був запроєктований гараж, двері до якого ще збереглися на фасаді будинку.

На першому поверсі містився основний житловий простір сім’ї: навколо центрального холу були запроєктовані кухня, вбиральня, їдальня і гостинна. Всі кімнати – між собою з’єднані. Столова і гостинна виходили на південну нижню терасу будинку, а з тераси сходи спускалися прямо в сад. На плані теж можна побачити, як життєдіяльність будинку забезпечувала прислуга: біля кухні, на північній стороні будинку, були розміщені сходи, які з’єднували між собою помешкання прислуги в підвалі, кухню і другий поверх, аби служниця швидко могла дійти до всіх потрібних приміщень.

На другому поверсі розташовувалось три кімнати: спальня і кабінет, які виходили на південну верхню терасу, плюс лабораторія, до якої вели тильні сходи знизу. З кабінету і лабораторії також можна було вийти на північну терасу.

Мою увагу привернуло означення однієї з кімнат як лабораторії і заохотило пошукати більше інформації про замовника вілли, якого звали Фредерик Штауб(Fryderyk Staub). В документах він зазначався як інженер. Виявилось, що Штауб був інженером-механіком і металознавцем.  Штауб народився у Львові, навчався на механічному факультеті у Львівській Політехніці, згодом отримавши стипендію Фонду національної культури, виїхав до Берліна, де поглиблював знання в галузі металознавства; навчання продовжив у Цюриху. Після повернення до Польщі у 1930 році він працював Познані на металообробних заводах. У 1935 році повернувся до Львова, став членом Політехнічного товариства і почав працювати у Львівській політехніці на Механічній дослідній станції, де продовжував роботу і після приходу першої радянської влади. Спочатку був старшим асистентом, а потім доцентом кафедри технології металів у Львівському політехнічному інституті, створеному на базі політехніки[4].

В середині тридцятих Штауб вирішив побудувати собі і своїй тодішній дружині Марії Гнат, віллу в тоді ще малоосвоєній місцевості між вулицею Зеленою і лісопарком Погулянкою. Можемо припустити, що Фредирик замовив архітектору Шталю спроєктувати у віллі лабораторію для різних дослідів, пов’язаних з його професійною діяльністю.

Штауб також мав військову освіту і був офіцером запасу війська польського, тому під час приходу першої радянської влади у Львів, він не став осторонь політичних подій і на початку 1940 року ввійшов до  Союзу збройної боротьби (ZWZ).  А у своїй віллі на пагорбі Штауб переховував підпільну радіостанцію ZWZ.

Після окупації Львова гітлерівцями залишив професійну діяльність. Тоді ж, у  січні 1942 року, протягом трьох місяців у будинку Фридерика Штауба діяла підпільна друкарня, де, серед іншого, тиражували газету «Biuletyn Ziemi Czerwieńskiej». Після цього Фредеріка почало розшукувати Гестапо, тому він мусів переховуватися, водночас продовжуючи діяльність у підпіллі, власне в складі Армії Крайової. Штауб брав участь в акціях Армії Крайової, які передбачали співпрацю з радянською армією проти гітлерівців, ймовірно, через цю діяльність, у 1944 році він зміг повернутися назад у Львів, який перейшов під владу Радянського Союзу. Повернувшись у Львів, він відновив роботу в Політехнічному інституті, став доцентом і очолив кафедру пластичної обробки металів. У вересні 1945 року був репатрійований до Польщі, оселився в Глівіцах і брав участь в організації Сілезької політехніки, де зрештою помер в 1983 році[5].

Поряд з будинком Фредерика Штауба стояв колись будинок Марії і Станіслава Фішерів (Marja, Stanisław Fischer)[6]. Він був розвернутий до вулиці Зеленої. Вілла сьогодні не існує.

Її звели в 1937 році. Як видно з архівних креслень, це була двоповерхова вілла, де другий поверх переходив у дах. На першому поверсі запроєктували три кімнати з кухнею і ванною, які розходилися навколо передпокою. На другому — передпокій, кімнату і стрих. Зараз на місці, де колись був цей будинок, за сучасною адресою вул. Зелена 105, стоїть дев’ятиповерховий гуртожиток львівського будівельного технікуму, зведений у 1976 році.

Інша неіснуюча вілла, на місці якої стоять «хрущовки» шістдесятих, розташовувалась за адресою вул. Зелена, 107, так само, як попередня, вона була розвернута головним фасадом до вулиці Зеленої, а тильним заходила на вулицю Льондзіна.

Ця вілла була зведена в 1929–1933 роках для жінки на ім’я Юзефа Зволінська (Józefa Zwolińska)[7]. Основний проєкт виконав відомий львівський архітектор Тадеуш Врубель(Tadeusz Wróbel), а надбудовою на другому поверсі керував будівничий Леон Карчевські (Leon Karczewski). Те, що віллу точно збудували і, власне, у вигляді згідно креслень, свідчать архівні документи. Отже, графічні малюнки з архіву, які репрезентують будинок в ідилічному оточенні зелені, — чи не єдиний документ-свідчення втраченої дільниці. Цікавим є невеликий малюнок жінки, чоловіка і сина(?)  в правому нижньому кутку головного рисунка вілли, який, можливо, зображає сім’ю Юзефи Зволінської.

Вілла була двоповерхова, на першому поверсі запроєктували гараж, кухню, кімнату і веранду, на другому – три кімнати, ванну і терасу.

Досліджуючи район, я ретельно обходила радянську забудову, шукаючи ще хоча б якихось слідів міжвоєнних будинків. Лише пізніше, оглядаючи ці вулиці вже на Google maps, я побачила на карті за дев’ятиповерхівкою на Зеленій, 105, дивну позначку з назвою «Будинок Короля», клікнула на неї, і мені відкрився вигляд на ще одну збережену модерністську віллу з вулиці Льондзіна. Хтось, хто називав цей будинок на карті, однозначно оцінив архітектуру будинку. Отож, будинок стояв за адресою вул. Керченська, 7а, туди я й пішла – дивитись, що залишилось від міжвоєнної розкоші, адже на кресленнях вілла виглядала доволі дорогим проєктом авторства архітектора Каліста Кшижановського (Kalist Krzyżanowski). Керував будовою і робив статистичні обрахунки інженер Максимільян Когут (Maksymilian Kogut)[8].

На моє здивування, вілла виглядала не сильно видозміненою, фасад навіть зберіг облицювання природним каменем на цоколі. Головний фасад, що виходить на південь, мав вхідну групу зі сходами і брамою, яка збереглася в майже оригінальному вигляді і містила абревіатуру власника вілли ZLK, а саме Зигмунт Людвік Кремер (Zygmunt Ludwik Kremer), як вдалося дізнатися з архівних матеріалів[9]. На вхідну групу виходило вікно, видовженої форми, розділене трьома простінками. Його захищали оригінальні ґрати. На кресленнях також видно, що на цій частині фасаду біля вхідної групи був розміщений гараж, проте він зараз замурований.

Виступаюча частина східного фасаду мала кутові вікна з простінками, за ними містилася центральна сходова клітка будинку. Ці вікна теж зберегли оригінальні ґрати, краї яких завершуються металевими кульками. На цій частині фасаду також добре проглядався блискучий слюдовий тиньк, який створював ідеальний контраст з натуральним каменем цоколя.

Північна сторона будинку виходила в сад. Тут фасад вже утеплили, проте балкон і двері в сад – залишили. Власне, двері в сад привернули увагу своєю овальною формою, яка, на жаль, тепер зіпсована новими прямокутними дверима. На кресленні можна розгледіти, власне, оригінальні овальні двері. За ними, згідно з поверховим планом, містилася спіжарка, ймовірно, там зберігали, окрім усього іншого, садовий реманент.

Західна частина фасаду зазнала невеликої видозміни – порівнюючи креслення і актуальний стан –  видно, що балкон, який виходив на виступаючу частину фасаду, замурували, тим самим закривши верхнє кутове вікно збоку.

Оглянувши фасад, я пішла всередину будинку. Сходова клітка виглядала несподівано класично і за своєю формою і матеріалами — нагадувала більше старіші стилі, аніж модернізм. Вже всередині стало більш зрозуміло, що цей будинок був розрахований більше як на одну квартиру. Підтвердження цьому я знайшла в архівних поверхових планах будинку, де видно, що на першому і другому поверхах були заплановані дві трикімнатні квартири, а на піддашші – ще одна кімната з окремою вбиральнею.

Окрім цього, на першому поверсі квартира мала також почекальню, яка з’єднувалася з однією з кімнат. Зважаючи на те, що власник і мешканець будинку Зигмунт Людвік Кремер працював зубним лікарем, можемо припустити, що він мав у своєму помешканні зубний кабінет, відповідно, на плані ми бачимо почекальню для пацієнтів. Кремер був не лише практиком, а й теоретиком – він написав книгу про гігієну рота і зубів під назвою «Здорові зуби», яка стала доволі популярною в міжвоєнний час у Львові[10].

Досліджуючи будинок, я познайомилась з одним із сучасних мешканців, паном Романом, батьки якого вселилися сюди в 1950-х. Він розповів, що батьки згадували, як сам власник, Кремер приїжджав глянути на будинок за радянських часів. Тодішні мешканці дуже ніяково себе почували і вибачалися, що живуть в його будинку, проте Кремер їх запевнив, що все гаразд, він не сильно переймається за цю віллу, бо збудував собі в Польщі нову.

Пан Роман також розповів про свою родину, його батько працював дільничним міліціонером, коли вони почали тут жити. Серед сусідів також були директор заводського цеху з родиною і кагебіст. Пан Роман згадував, що між сім’ями кагебіста і директора цеху відбувалися суперечки, адже родичі директора цеху колись служили в Січових стрільцях і тихо ненавиділи радянську владу[11].

Поряд з будинком Кремера, а сьогодні — біля сучасного Палацу спорту «Галичина», стояв інший будинок, який передбачався на кілька квартир. Будинок здали в експлуатацію в кінці 1938 року[12]. Він мав два поверхи, фасад виконаний доволі лаконічно: цоколь акцентований рустуванням, на фасаді – вертикальне вікно, що освітлювало сходову клітку. В підвалі запроєктували пральню, на першому поверсі – дві однокімнатні квартири з вбиральнями і кухнями, і на другому – одну квартира.

Замовником було подружжя Карлотти і Генрика Ганц(Karlotta, Henryk Ganz) а проєкт виконував архітектор Мєчислав Лозінський(Mieczysław Łoziński). Будинок не зберігся.

Інша вілла, судячи з архівних матеріалів, стояла на території, де зараз – палац спорту «Галичина». Судячи з креслень, це була одноповерхова вілла, зведена для однієї людини або сім’ї без дітей. Будинок мав лише одну спальню, велику вітальню і кухню з ванною. Вітальня була поєднана з терасою, яка виходила в сад. В підвалі була запроєктована пральня[13].

На кресленнях фасад будинку виглядає дуже авангардно і мінімалістично: будинок мав плаский дах, який, судячи з малюнка, мав бути покритий черепицею. Вхідні двері отримали овальну форму, а на вхідній балюстраді була розташована куля, яка виконувала суто декоративну функцію. На терасі розташовувалася пергола для рослин, що сприяла озелененню фасаду. Будинок своїми простими формами, овальними вхідними дверима і пласким дахом з черепиці нагадував естетику верникулярної архітектури Марокко чи інших середземноморських країн, якою часто надихалися в Баугаузі і інших європейських модерністських школах[14].

Можливо, на вигляд вілли мав вплив і сам власник, інженер Леслав Соха (Lesław Socha), який тримав зв’язки з Францією і, ймовірно, був в курсі всіх тодішніх архітектурних трендів. Власне, з архівних документів вдалося дізнатися, що під час будівництва його вілли, у 1938–1939 роках, він перебував на навчальній стипендії у Франції. Соха працював інженером-механіком, був асистентом Механічної експериментальної станції у ВПС Польщі і авіаконструктором. Після війни Соха переїжджає до Сполучених Штатів[15]. На жаль, мені не вдалося дізнатися, чи Соха побачив свою віллу готовою, чи встиг в ній пожити хоча б кілька місяців…

Щодо архітектора, то це Стефан Маковський (Stefan Makowski). Він був випускником архітектурного факультету Львівської Політехніки. Під час війни воював в армії Андерса, ймовірно, за антирадянські настрої, потрапив на Колиму, але в 1949 році він втік до Уругваю і відкрив в Монтевідео своє архітектурне бюро. Проте в 1965 році Маковський повертається в Європу і оселяється в Іспанії, де в 1965 році проєктує приміщення заводу «Нестле» біля міста Жирони. Архітектор помирає в Іспанії у 1983 році[16].

В ряд до цих двох вілл, стояла ще одна, зведена в 1937 році. Власницею зазначалася Гелена Ганцька (Helena Gancka)[17]. Проєктував будинок Мєчислав Лозінський, про якого я згадувала вище.

Вілла візуально нагадувала проєкт Лозінського для Карлотти і Генрика Ганц. Цей будинок мав два поверхи,  запроєктовані на фасаді вікно-ілюмінатор і вертикальне вікно, яке освітлювало сходову клітку. З креслення видно, що, ймовірно, цокольна частина будинку була обрамлена рустуванням.

Судячи з поверхового плану – це вілла для однієї родини, адже в будинку запроєктовані одна кухня і ванна на першому поверсі, а також дві кімнати на першому і на другому поверсі. Ймовірно, ця вілла була на місці будинку за сучасною адресою: Керченська, 19. На скрін-шоті з Google maps видно як це місце виглядає сьогодні.

І замикав вулицю Льондзіна ще один проєкт архітектора Стефана Маковського. На жаль, в архівній справі на цей будинок практично немає документів, тому інформація про замовника і рік зведення вілли – відсутня. Скріш за все – віллу не встигли спорудити, останні креслення датуються червнем 1939 року, а на карті за 1945 рік її немає.

З креслень стає зрозумілим, що вілла проєктувалася для однієї сім’ї, адже на поверховому плані — будинок має лише одну спальню, кімнату для синів, вітальню і кухню з ванною кімнатою[18].

Проєкт виглядає дуже незвично для Львова. Найбільше вражає південний фасад, який з одного боку спадає вниз, а з іншого тягнеться вгору. На витягнутій вгору частині фасаду розміщене вікно-ілюмінатор, візуальної видовженості будинку додає щогла-флагшток. З креслення видно, що південна частина фасаду має терасу, облицьовану натуральним каменем, там же розміщена пергола для рослин. Вітальня поєднана з цією терасою. З дизайну видно, як Маковський намагався поєднати зовнішній простір вілли з інтер’єром, проєктуючи велику терасу, також хотів озеленити фасад, і розмити межі між житловим простором та природою навколо.

Центральний вхід до будинку розміщений на західному фасаді. Цікаво, що через перепад висот даху, з цієї частини фасаду дах виглядає рівним і плоским, а похила частина візуально схована. Власне, похилий дах видно зі східної і з північної сторони. В цьому випадку архітектор хотів відповідати критеріям міжнародного модерністського стилю, але водночас враховував кліматичні умови Львова, де через вологий клімат повністю плоскі дахи в модернізмі споруджували рідко.

Підсумовуючи візуальне спостереження за будинками, які залишились, аналіз архівних документів та інших джерел, можна зробити висновок, що ця дільниця планувалась в міжвоєнний період для малоповерхової, віллової забудови. Зважаючи на дизайн будинків, мешканці мали б жити близько до природи і свіжого повітря, далеко від міського шуму і бруду. Судячи з проєктів та власників частини цих будинків, дільниця проєктувалася для середнього класу. Щодо розташування, то забудова на вулиці Льондзіна, повинна була логічно продовжити таку ж віллову забудову на сучасній вулиці Кримській, яка виходила до вул. Зеленої і на картах міжвоєнного часу з’єднувалася з вулицею Льодзіна.

Важко сказати, чому більшість з цих будинків недотривало до нашого часу. Ймовірно, частина з них не була завершена до початку війни, а якісь з них радянська влада вирішила знести, адже з 1950-их цей район почали активно заповнювати багатоповерхівками, і камерна віллова забудова не вписувалася ні в новий урбаністичний план, ні в ідеологію радянського способу життя.

Джерела і література:

[1] https://lia.lvivcenter.org/uk/lab/maps/, https://uma.lvivcenter.org/uk/maps/34487

[2] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1

[3] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, справа 3993

[4] https://www.dws-xip.com/PW/bio/s24a.html, Czasopismo Techniczne. R. 54, 10 sierpnia 1936, Nr 15

[5] Див. посилання 4

[6] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, справа 3988

[7] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, справа 3990

[8] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, справа 4506

[9] Див. пос. 8

[10] Kremer, Zygmunt Ludwik Zdrowe zęby : higjena jamy ustnej i zębów, Lwów ; Kraków : skł. gł. Księgarnie T. S. L., 1932 (Lwów : Druk. Urzędnicza).

[11] Роман, персональна комунікація, 2.07.2026

[12] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, справа 4512а

[13] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, 4508

[14] https://www.urlaubsarchitektur.de/en/magazine/in-greece-morocco-and-bauhaus/

[15] https://www.archiwumkorporacyjne.pl/index.php/muzeum-korporacyjne/lwow/k-leopolia/

[16] https://www.archimemory.pl/pokaz/stefan_makowski,21161

[17] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, 4507

[18] ДАЛО, Фонд 2, Опис 1, 4512