Замкнутий світ Професорської колонії
На пагорбі, наче, на острові, повністю оточеному старою залізничною лінією Личаків-Підзамче знаходиться дуже незвичайна міжвоєнна житлова колонія. Чому ж в доволі важкодоступному місці, до якого складно було підводити побутові комунікації, в кільці залізничної колії, що, очевидно, не забезпечувало району затишної тиші, відомі львівські архітектори вирішили запроектувати житловий масив. Будівництво розпочалось у 1935 році
На пагорбі, наче, на острові, оточеному старою залізничною лінією Личаків-Підзамче розташовується незвичайна міжвоєнна житлова колонія під назвою “Професорська”. Непересічним цей житловий район видається не лише через розташування, але складність реалізації та втілення модерністських концептів.
Адже колонія була досить непростим будівничим проектом, бо зводилась в доволі важкодоступному місці, де складно було підводити побутові комунікації, через віддаленість від щілиної міської забудови і горбистий ландшафт. Хоч і відірвана від міського життя, вона вбуквально оточена “благом модернізації” – потягом, який курсував через місто, а також на приміські напрямки. Це з одного боку нівелювало ідельну тишу і спокій навколо, а з іншого реалізовувало модерністську концепцію децентралізації міського життя, де міські та приміські райони через доступність громадського транспорту ставали оданково важливі і привабливі.
Власне через локацію і можливість повправлятись в модерністських концептах територія була приваблива для відомих львівських архітекторів, які взялись за реалізацію цього житлового масиву. Серед них були Тадеуш Врубель, Леопольд Карасінський та Максимільян Кочур. Будівництво розпочалось у 1935 році.
Архітектори планували до 90 однотипних будинків в стилі функціоналізму. Кам’яниці мали бути одно-, дво- та триповерховими. На жаль, вдалось реалізувати приблизно на два десятка менше, ніж планувалось. Щодо будівництва, то його контролював комітет розбудови, а фінансувало Товариство кредитування та будування для працівників середніх та вищих навчальних закладів Львова. Фактично спілка освітян зводила для себе окремий район, звідси і назва – Професорська колонія. 
Буднки на Професорській виросли оточені садами та квітниками, з яких відкривався краєвид на парк Знесіння та масив Кривчиці. Деякі будинки тут притулились одне до одного, деякі стоять окремо і вигядають, як заміські вілли, хоча здебільного всі будинки були розраховані на дві, часом три сім’ї.
Ці будинки з’єднані між собою вузькими брукованими вуличками. На фото бачимо, що ширина вулиці дійсно невелика, тут заледве поміститься один автомобіль. Як раз через щільність планування і близькість природи, в колонії панує особлива приємна атмосфера. Інтимності та затишку додає розміщення колонії на погорбі та замкнутість простору – по суті зайти і вийти з району можна лише з двох різних боків вулиці Ніщинського. Ну і загалом, низька забудова та присутність зелені створює дуже людське урбаністичне середовище.
Серед головних вулиць колонії – Петра Ніщинського (Нусбаума-Гиляровича), Ірини Вільде (Яна Пташьніка) і Міжгірна (Станіслава Жебурського). На цих вулицях проживали українські літератори Ірина Вільде, Микола Вінграновський і Роман Дідула.
Попри свій автентичний дух, впродовж десятиліть колонія піддавалась перебудові, тому на сьогодні залишилось лише кілька невидозмінених будинків та автентичний брук. Деякі будинки були знесені чи перебудовані до невпізнання, деякі – зазнали невеликих змін на фасаді.
Власне, автентика в будинках впізнається за обрамленням з характерної функціоналізму клінкерної цегли, вікнами на кут, хоч вицвілими, та все ж дуже стильними матовими кольорами штукатурки.
Найбільш автентичною, але також занедбаною є частина вулиці Ірини Вільде. Вона виглядає, як декорації до містичного кіно.
Старі функціоналістичні кам’яниці стоять покинуті, з розбитими вікнами та потрісканими фасадами.
Зі стильних конструкцій балконів повиростали дерева, через побиті вікна вилазять бляклі фіранки та проглядаються облізлі шпалери.
Автентичні дерев’яні двері тепер ще прикрашає густа павутина.
Чому так трапилось? В 1930-их тут жили люди, проте після приходу Радянської влади будинки націоналізували і утворили відділення лікарні Львівської залізниці, яка ще донедавна тут розміщувалась. Зараз будинки виставлені напродаж. Тим часом кілька років закинутості дається взнаки: деякі споруди просто розвалюються. Нажаль, унікальні зразки урбаністичного планування та житлової архітектури міжвоєнного Львова «вмирають» тихо і непомітно.
Текст та фото: Мирослава Ляхович, вперше опубліковано на photo-lviv.in.ua
Джерела і література:
- «Lwów: Miasto, architektura, modernizm». Pod redakcją Bogdana Cherkesa i Andrzeja Szczerskiego. Розділи: «Architektura mieszkaniowa», Jakub Lewicki, «Osiedlia, kamienicy i mieszkania nowoczesnego Lwowa», Julia Bogdanova.
- www.lvivtrans.net
