Невідома історія будинку-метелика, або де міг загинути найвідоміший львівський архітектор

Блог присвячується моєму улюбленому архітектору Фердинанду Каслеру, який загинув під час німецької окупації за невідомих обставин.

Як раз архітектурні форми і матеріали допомагають більше дізнатись про будинок, адже в архівних матеріалах майже немає інформації, бо будинкова справа  була втрачена. Отож  сказати точно, коли  він був зведений і хто архітектор – неможливо.

Зважаючи на те, що два сусідніх будинки в стилі функціоналізму зводив найвідоміший на той час архітектор Фердинанд Каслер, в мене завжди були підозри, що будинок-метелик теж його авторства. Судячи з чистих функціоналістських форм і забудови поблизу,  цей – звели десь в кінці 1930-их років, саме тоді вулиця активно забудовувалась функціоналістичними проектами, автором яких здебільшого був Каслер.

Історична довідка повідомляє, що у цьому будинку наприкінці травня 1944 року містилось командування обводу № 3 польської Армії Крайової під керівництвом генерала Владислава Філіпковського. А в польських джерелах знаходжу запис, що архітектор Фердинанд Каслер мешкав за цією адресою. Ймовірно, він і був власником нерухомості. До речі, його попередня адреса була на на тій же вулиці за номером 11 А.

Якби не ця знахідка, я б можливо і не заходила до будинку, адже зовні його вже встигли добряче зіпсувати: весь фасад утеплили, від оригінального тиньку не залишилось і сліду, а замість нього – так званий “короїд”. Знизу отиньковані панелі пофарбовані в невідповідний колір. На щастя, форми фасаду та вхідна брама – майже не постраждали. Не враховуючи добудованої на даху мансарди та огорожі, на які мали б звернути увагу в Управлінні охорони історичного середовища, так як будинок в реєстрі пам’яток архітектури місцевого значення(№ 178).

Зважаючи на порушений ансамбль фасаду, очікувала від інтер’єрів ще гіршого, але те, що я там побачила, насправді вразило. Весь внутрішній простір будинку збережений практично в ідеальному стані. Без перебільшення такі інтер’єри могли б стати зразком для реставрації подібних будинків. Одразу зрозуміло, що мешканці добре знають – де живуть та піклуються про свій дім.

При вході збережений дерев’яний тамбур. Далі бачимо суцільне алебастрове облицювання, і конструкція освітлення( плафон незбережений), що простягується вздовж стелі. В стіни вмонтовані батареї, над якими красуються вікна-ілюмінатори, які, скоріш за все, освітлювали якісь господарські приміщення. Коридор на партері розходиться на два боки.

Тут я зустрічаю пані Марію. Каже, що вселилась сюди в 1950-их роках. Її батькам дали квартиру на партері. Сусідами їхніми була прислуга, котра залишилась з ще з довоєнних часів. Від них жінка і дізналась, що будинок належав багатим євреям, відомим архітекторам.

За її словами, власне, Фердинанд Каслер і проектував цей будинок. Тут поживав він з родиною, на верхніх поверхах, а на партері обидва крила належали прислузі. Судячи з архівних матеріалів тут жила донька Каслера – Францішка і її чоловік, теж архітектор, Фридерик Ляндесберг.

За словама, пані Марії, слуги згадували,  коли прийшли німці родина до останнього не вірила, що їх будуть знищувати. “Багатих євреїв німці не зачеплять”, – говорили власники. Проте одного дня найвідоміший архітектор львівського функціоналізму Фердинанд Каслер вийшов на поріг чи не найгарнішого свого творіння і загинув від німецької кулі. Так говорила прислуга, та  чи насправді –  ми вже не дізнаємось, адже немає жодної достовірної інформації щодо обставин смерті Каслера.

Зі всієї родини, за словами, пані Марії врятувалась лише дочка і зять, вони втекли зі Львова до Великої Британії ще на початку сорокових.

Новими мешканцями будинку стали різні радянські діячі: жив тут і секретар обкому партії, і викладачі, і навіть музиканти. Скоріш за все через статусність мешканців будинок завжди підтримували в належному стані.

Навіть ліфт зберігся і досі працює. Автентичні двері та скло ще на місці. Єдине, що панель замінена.

Якшо гнянути на сходовий марш, то він суцільно литий з бетону разом з перилами, викінченими гнутим деревом. Балюстраду освітлює стрічкове скління, де ще стоїть оригінальна дерев’яна столярка.

Піднімаюсь на перший поверх. Тут двері до кожної з квартир виконані з дерева, покриті модним тоді шпоном. Збереглась ще вся оригінальна фурнітура: клямки, вічка. На другому поверсі вхідні портали виконані ще дорожче – з обох боків їх оточують дзеркала в металевих рамах. На останньому поверсі видно, що вхідні двері відновлювали, але з розумінням стилю.

Проте сюрпризи цього будинку не закінчуються. З захопленням споглядаю вихід на мансарду. Весь сходовий марш вигнутий по спіралі від нижнього поверху, але до виходу на дах він ще більше звужується та звивається, утворюючи надзвичайні ритмічні лінії. Освітлення падає тут з великого вікна-ілюмінатора.

Виглядає,  що “свої останні акорди” Каслер виконав максимально експресивно. Бетон давав можливість архітекторам вдаватись до різноманітних фантазій форми, які проглядаються у закінченні цього сходового маршу.

У всьому інтер’єрі майже немає правильних контурів чи гострих кутів – всюди гнуті і хвилясті площини. Будинок виглядає ніби живий організм, не лише зовні, але й з середини. До таких фактур і форм хочеться доторкатись.

Спускаюсь вниз до сутерин. Підвальні приміщення будинку теж дуже просторі. Вони починаються зі сходів, де збоку на стінці роміщена імітація вікна-ілюмінатора. Далі – невеликий майданчик, викладений шахматною плиткою, від нього розходяться кілька приміщень. Зважаючи на подібне планування, яке траплалось мені в модерністських будинках, думаю, що тут в міжвоєнний час була пральня і котельня, а також квартира сторожа.

З сутерин можна вийти у двір. Двері до внутрішнього дворику теж добре збережені, в них стоїть ще оригінальне скління.

Тут зустрічаю ще одну мешканку будинку. Жінка розповідає, що інтер’єри вони та сусіди реставрували за власний кошт, а поручні ремонтував один із ректорів Політехніки, який тут проживав. Тильний фасад будинку мешканці теж відновили за свій рахунок. Бачу, що тиньк тут теж не збережений, проте пофарбовано в досить відповідний колір.

Запитую жінки так чому ж лицьовий фасад вирішили зіпсувати “короїдом”. Вона знизує плечима і каже: “Так це ж реставрувало місто. Майстри з Управління охорони історичного середовища…” Тоді в мене запитання до профільних інстанцій – чому люди, які цілком могли б не знати – як відновлювати такі будинки, пофарбували тильний фасад, практично не порушуючи архітектурного ансамблю, а реставратори з Охорони історичного середовища вдались до справжнісінького кітчу?..

Попри все будинок-метелик – це один із шедеврів львівського модернізму. Сюди треба приходити і вивчати архітектуру, завдяки якій наше місто стало частиною світової “модерністичної революції”. Дивитись на будинки, що пережили, згадувати людей, яким не вдалось цього зробити і будувати мости – між насильно перерваним буттям міста.

Джерела і література:

jaroslawrokicki.com/lista-majatkow-kresowych/
Spis Abonentow sieci telefonicznych Panstwowych w Polsce na 1938 rok.
Марія Д., персональна комунікація, травень, 2018
О.С., персональна комунікація, травень, 2018