Як гігієна та медицина визначали архітектуру: шпитальний модернізм на прикладі санаторію на Голоско
На думку архітектурних критиків та теоретиків, саме розвиток медичної системи, техніки та розбудова закладів лікування після Першої світової війни спонукали архітекторів проектувати в модерністському стилі.
«Петляючи брудними, запилюженими вулицями, спочатку трамваєм, потім автобусом, виїжджаємо із затхлого міського повітря на хвойні простори Голоска», – так починається, очевидно, рекламний репортаж про санаторій на Голоско в «Газеті Львівській» за 1942 рік. Автор статті пропонує подорож в «інший світ», де ти не лише можеш полікувати свої легені, але відпочити від міського галасу та безладу. Заклик “сховатись” від міського життя в 1942 році, під час нацистської окупації Львова, звучить доволі двозначно, але мова все ж йде про лікування туберкульозу (Gazeta Lwowska, 1942: 5).
Аби потрапити на територію санаторію, треба їхати аж в сам кінець вулиці Замарстинівською (№ 274) і справа звертати в ліс. Дорога біжить вгору, спочатку бачимо старі павільйони санаторію, а потім новіший – модерністський.
Деякі теоретики та філософи ще в 30-их роках називав модернізм «лікарняною архітектурою». Адже білі кольори, матові тони, стерильність і слідування функції часто нагадувала дизайн післявоєнних палат – писали критики модернізму (Weizman, 2019: 43-45). Не тільки архітектура, але й меблі модернізму надихались функційністю лікарняного стилю. Якщо глянути на відомий лежак-крісло Ле Корбюзьє, який архітектор проектував для приватних вілл і лежак в туберкульозного санаторію – ми можемо знайти подібності. В обох випадках наше тіло піддається певні процедурі дихання і експозиції до сонця, в обох випадках ми маємо багато світла через величезні вікна і доступ до сонця.
Але давайте повернемось до санаторію на Голоско, вона почалась 11 липня 1909 року. Ініціатором зведення закладу було Львівське товариство боротьби з туберкульозом( Lwowskie Towarzystwо Walki z Gruźlicą). На пагорбі збоку дороги, що вела на Брюховичі, відкритому на південь до сонця і захищеному вищим погробом від вітрів з півночі – відкрили перші павільйони санаторію, які містили не лиже палати, але й процедурні, лабораторію, приймальні лікарів. Окремо стоячим був адміністративний корпус. Як пише медичний альманах – санаторій розташовувався в підгірному кліматі (Almanach Uzdrowisk, 1934 : 400-401). Старі павільйони(архівне фото нижче) досі існують.
Під кінець 20-их років санаторій змодернізували. Заклад електрифікували і обладнали центральним опаленням. На той момент вже було 3 павільйони, проте все ще недостатньо місця, тому вирішили збільшити кількість місць і звести новий павільйон. У 1930-ому році санаторій отримав новий корпус, а в 1934 його перейменували на лічницю товариства боротьби з туберкульозом. Надалі у всіх медіа заклад фігурував з обома назвами( Pomeranian Journal of Life Sciences, 2017: 63-68).
Павільйон звели на гірській терасі. Будинок отримав 3 поверхи, на останньому була спеціальна літня тераса, яка мала найбільше сонця та свіжого повітря в теплі пори року( (Chwila, 1933: 14). Фасад характеризувався простими лінійними формами. Слідуючи за дотриманням норм сонця та свіжого повітря будинок отримав ряд великих вікон. На думку лікарів, найкращими процедурами було сухе свіже повітря та сонячне світло. Зводячи такого типу приміщення, де вдавалось регулювати доступ до повітря та сонця, медична система та архітектори вже тоді вдавались до своєрідного клімат контролю для хворих.
Архітектори слідували не лише функції, але й естетиці, тому проектуючи фасад додали експресивні трикутні балкони. Ритміки споруді додають також сходи з клінкерної цегли та залізобетону, якими вона з’єднана з нижніми терасами лікувальної території. Якщо говорити про функцію павільйону – це був літній павільйон, розрахований на більшу кількість хворих саме в теплі пори року. 36 ліжок була розташована саме на літній терасі будинку, а зимою більше використовувались нижчі поверхи. Загалом заклад міг помістити 152, а зимою 96 хворих (Almanach Uzdrowisk, 1934 : 400-401).
Загалом заклад мав два відділи: в один клали хворих на різні легеневі та бронхіальні хвороби, в інший – суто хворих на туберкульоз, але в легких стадіях. Лікували процедурно і хірургічним втручанням( санаторій мав хірургічну залу), а також дієтою, сонячними та повітряними ваннами, для яких там був відповідний клімат. Для оздоровлення хворі також працювали на грядках, які належали санаторію. Для розваг хворі мали в своєму користування бібліотеку, танцювальний зал, радіо і найголовніше – хвойний ліс ( Pomeranian Journal of Life Sciences, 2017: 63-68).
Цікавими моментом в історії санаторію був так званий «нічний санаторій», це була система лікування для дуже занятих людей, які не можуть піти у відпустку чи залишити своє робоче місце. Для них огляди лікаря, процедури та весь спектр послуг був доступний з 6 вечора до 8 ранку ( Chwila, 1933: 14). Як відомо, в модерністський період, власне, почали зароджуватись різні методи як відпочинку та оздоровлення для збільшення ефективності працюючих. Зараз ми маємо пік цього тренду.
Через новітні підходи лікування та архітектури, санаторій на Голоско часто рекламувався в пресі. Статті, що рекламували санаторій, наголошували, що його звели на сухих, піщаних ґрунтах, отже там не буде місця сирості(Wschód, 1937: 39). Автори наголошували також на чистоті приміщень. Власне, гігієна чи не найбільш обсесивна риса модерністської архітектури. Дотримання гігієнічних норм лінкувалось з архітектурними виноходами: більше світлих і просторих приміщень, менше, а той взагалі мінімум меблів, покриття підлог та стін, які легко помити.
У 1937 році санаторій/лічниця на Голоско потрапляє в ілюстрований путівник по Львову. З сьогоднішньої перспективи це виглядає доволі дивно: що лічниці робити між розповідями про найкращі архітектурні пам’ятки та розваги в місті (Lwów, ilustrоwany przewodnik, 1937: 170). Проте під час модерністського двадцятиліття як раз почали захоплюватись концепцією здорової людини, тому санаторій нічим не уступав відвідинам спортивних змагань чи кафедрального собору.
В путівнику за 1937 рік наголошують, що санаторій на Голоско – на рівні з західноєвропейським закладам такого типу (Lwów, ilustrоwany przewodnik, 1937: 170). Нагадаємо, що рух за торжество здоров’я та чистоти спровокував будівництво численних модерністських санаторіїв по всьому світу. Здебільшого їхні описи та архітектурні форми не будуть сильно відрізнятись від описів лічниці в Голоско.
Візьмем до прикладу санаторій Пайміо(1929) одного з найвідоміших модерністських архітекторів Альвара Аальто у Фінляндії. Зведений за тим же конструктивним принципом, посеред хвойного лісу, з сонячними терасами та простором, максимально відкритим до чистоти( Woodman, 2016). Отож, якщо Ле Корбюзьє вважав будинок – машиною для життя, то модерністські санаторії ми можемо назвати машинами для оздоровлення.
На жаль, сьогодні простір виглядає закинутим. В радянський час санаторій продовжив діяти як дитяча туберкульозна лікарня, а з 2010 року як дитяче протитуберкульозне відділення закладу ЛОР медичного об’єднання «Фтизіопульмонологія». Як подальша доля санаторію – невідомо.
Джерела та література:
• Hołosko – znany ośrodek leczenia gruźlicy na kresach południowo‑wschodnich Drugiej Rzeczypospolitej Polskiej, Pomeranian Journal of Life Sciences, 2017: 63-68
• Gazeta Lwowska, 29 сzerwca, 1942: 5
• Chwila, 17 maja, 1933: 14
• Chwila, 17 wześnia, 1934: 4
• Wschód, sierpień – wrzesień 1937: 39
• Lecznica Lwowskiego Towarzystwa Walki z Gruźlicą w Hołosku koło Lwowa. In: Polski Almanach Uzdrowisk. Kraków: Polskie Towarzystwo Balneologiczne; 1934. p. 400-401
• Lwów, ilustrоwany przewodnik, 1937: 170
• Dust and Data, Ines Weizman, 2019: 43-45
• https://www.architectural-review.com/buildings/revisit-aaltos-paimio-sanatorium-continues-to-radiate-a-profound-sense-of-human-empathy
