Помешкання Ринєвичів: фрагменти інтер’єрів та обривки пам’яті про віллу з зимовим садом

Мені не раз доводилось ходити повз і навіть заходити в під’їзд. Фасад будинку максимально позбавлений декору і строгі геометричні форми схиляють до думки, що будинок зведений в кінці тридцятих.

Проте, якщо зайти на сходову клітку, то більш класична стилістика балюстради та столярка дверей і вікон підказують, що закладали його десь під кінець двадцятих.

Якось я випадково натрапила на оголошення про продаж квартири в цьому будинку, з фото було зрозуміло, що продають саме квартиру з верандою. Пані Люба, так звали тодішню власницю, виявилась люб’язною і показала мені збережені елементи інтер’єру квартири.

Як заведено в таких будинках – кімнати тут розходяться радіально від круглого холу. Найцікавішою виявилась та, з верандою. Я побачила збережену столярку дверей з оригінальним склінням, паркет і характерну для періоду ар деко рельєфну стелю в кришталиковому орнаменті. Щось схоже доводилось спостерігати в чудово збереженому помешканні на вулиці Княжій.

В кімнаті стояли меблі сецесійного і ар декового періоду: шпонована  шафа з декоруванням, столики, креденс, буфет, підставка для квітів і крісла дизайну Йозефа Гофмана, а ще софа, теж Гофмана, з того ж комплекту, розташовувалась в коридорі.

Після візиту, заглянувши в книгу видавництва Taschen Тисяча стільців (1000 chairs) я знайшла відповідники до тих, що були в квартирі на Кривоноса. Це ті ж моделі, які Хофман проектував для віденського кабаре Fledermaus. Насправді, такі меблі авторства австрійського дизайнера, не рідкість у Львові, їх можна зустріти в багатьох помешканнях, адже ці моделі свого часу користувались попитом у львів’ян.

Після відвідин кімнат, я ще зайшла на веранду. Вона, на жаль, виглядала цілковито заставленою і зрозуміти в якому вона стані, було важко, я  глянула через фіранку вже з іншого боку веранди, згадуючи, як рік прагнула дізнатись –  що ж тут за цими вікнами.

Потім  пані Люба показала копії окремих креслень будинку. Архітектором виявився Генрик Заремба, автор таких проектів як «Дім емігранта» та керівник спорудження «Дому залізничників». Замовник будови Ян Ринєвіч. Зі слів жінки та інших мешканців Ринєвіч був багатим підприємцем, мав стосунок до міської бійні. Польські архіви кажуть, що був торговцем. Цьому підвердження знаходжу в газеті Chwila за 1936 рік, де Ян Ринєвіч згадується як експортер великої рогатої худоби.

Вже виходячи з будинку, я зустріла інших мешканців. Один з них розповів історію, яку йому в дитинстві переповіла служниця, що залишилась після родини Ринєвичів. За словами чоловіка, Ринєвичу магістрат не давав дозволи на будову вілли, поки той не пожертвував кошти на спорудження Санаторію каси хворих для лікування від туберкульозу(тепер Охмадит).

Інші ж мешканці нарікали на те, що жити в будинку не надто комфортно, адже колись це була суцільна велика квартира. З креслень видно, що помешкання пані Люби, власне, слугувало основним житловим простором для родини. Там де зараз кімната з Гофманівськими стільцями – була їдальня, вона ж виходила на веранду, де в плані позначений зимовий сад.

З іншого боку їдальні двері відчинялись в гостинну, далі по колу містились кімната для батьків та дитяча, передбачались кімнати для гостей. Також можна розгледіти кімнати для двірника, слуг, котельню, пральню і сушарню. На кресленнях видно засклену терасу на поверсі, вона дотривала до наших днів.

Від пані Люби я дізналась, що десь на початку 90-их вони вже намагались продати квартиру і навіть знайшовся охочий бізнесмен, котрий хотів викупити будинок і перетворити його на готельно-офісний комплекс, проте не склалось.

Через кілька днів після нашої з пані Любою розмови, квартиру купили. В такі моменти розумієш, що вхопила час за хвоста і законсервувала залишки вілли Ринєвичів, хоч і віртуально.

Джерела та література :

https://jaroslawrokicki.com/,

Люба Л., персональна комунікація, 2 листопада, 2020

Chwila №6157 від 12.05.1936, стор. 9,

1000 Chairs. Charlotte Fiell, Peter Fiell. Taschen