Будинок залізничника на вул. Федьковича, 54-56
В 1920-их- 1930-их роках все частіше зводили освітньо-розважальні клуби для робітників різних установ. Для модерної організації суспільства важливо було не лише контролювати приватне життя через нові правила житлового простору, але й публічне часопроведення «нової людини».
- Рік зведення: 1930 - 1938
- Стиль: експресіонізм, модернізм
- Архітектори: Ромуальд Мюллер, Генрик Заремба
Індустріалізація та прогрес принесли в місто великі маси людей, які треба було не лише десь поселити, але дати простір для розваг, час для освіти та місце для неформального спілкування. Таким простором стали клуби.
У Львові існувало кілька робітничих клубів, серед яких найвідоміші Клуб працівників комунальних служб (тепер Палац культури ім. Хоткевича), Медична палата або ж клуб медпрацівників (тепер Департамент Охорони здоров’я) та Будинок працівників Львівської залізниці – про який піде мова нижче.
Будинок залізничника розпочали будувати в 1930-ому році. Львівська залізниця отримала з Варшави вже готовий проект, автором якого був відомий варшавський архітектор Ромуальд Мюллер. У Львові керівником будівництва призначили архітектора Генрика Зарембу. Проект здали в експлуатацію в 1938 році і частково добудували вже після війни, в 1949 році [1].
Будинок мав не лише задовільнити дозвілля працівників залізниці, але й показати своєю присутністю красу та силу прогресу, які через формальну мову архітектори зображували у виконанні фасаду та матеріалах. Проект вражає грою об’ємів: права частина фасаду витягнута горизонтально, ліва – здіймається вертикально вверх. Динаміки додають виступаючі узори з цегли, які прикрашають як цілі стіни, так слугують обрамленням для вікон.
Архітектору та будівничим вдалось зафіксувати в цьому проекті турбулентний час, який набирав шалених обертів. Життя тоді різко змінювалось і відображалось в нових архітектурних формах. По-суті час в нових архітектурних проектах став четвертим виміром в архітектурі [2]. Будинки перестали бути статичними і перетворились не тільки на гру форм, але й досвідів. Люди тепер одночасно мали сприймати прозорість, асиметричність, взаємо проникнення ландшафту та архітектури.
Через сіру цементну цеглу будинок наче зависає в повітрі опираючись на «червоний базис», адже партер відділений від основної частини фасаду облицюванням червоною клінкерною цеглою. Сіра цементна цегла [3] на той час була новітнім матеріалом, її використовували як основний матеріал для спорудження будинку, так як облицювальний(замість тиньку) і оздоблювальний, як геометричне декорування.
Використання сірої цементної цегли в облицюваннях будинків – було відомим прийомом архітектора Ромуальда Мюллера, а також Варшавської архітектурної школи. У Львові такі архітектурні рішення практично не зустрічаються, за винятком кількох проектів. Вже пізніше, в 1960-1970-их роках радянські архітектори почали використовувати в своїх проектах декорування з сірої цементної цегли, які часто виглядають як копії проектів Мюллера.
Будинок отримав велику залу зібрань, бібліотеку, більярдну, кімнату для гри в шахи [4]. В приміщенні також функціонував кінотеатр «Роксі», через який серед містян, власне, прижилась назва будинку «Рокс». В радянські часи і дотепер Будинок Залізничника фактично зберіг свою основну функцію як будинок культури з назвою Будинок науки та культури Львівської залізниці.
Джерела і література:
[1] Lewicki, Jakub. Regeneracja i modernizacja. Architektura Lwowa okresu dwudziestolecia międzywojennego. Waraszawa: Narodowy Instytut Polskiego Dziedzictwa Kulturowego za Granicą Polonica, 2021:312-314
[2] Hilde Heynen. Architecture and Modernity. A Critique. MIT Press, 1999:20-25
[3] Cegła cementowa jej wyrób i użycie (wskazówki dla używających cegłę cementową, Warszawa 1930
[4] https://modernism.lvivcenter.org/#/uk/map/object/2566/photo/0
