Будинок на вул. Драгоманова, 56

В будинку збережені автентичні дерев’яні вхідні двері з металевим гратуванням. Над дверима – два горизонтальні вікна-світлики, які дають більше природного світла в вестибюль. Загалом, вхідна група виконана доволі класично і нагадує архітектурні прийоми ренесансу: вхід по центральній осі і вікна-світлики — типові риси ренесансної архітектури.

Фасад будинку практично не зберіг ні оригінального тиньку, ні столярки вікон, за винятком квартири, що виходить на південно-західну частину фасаду. Саме про інтер’єр цієї квартири піде мова нижче. На фасаді бачимо ряди горизонтальних вікон, з південної сторони фасаду — балкони виступаючої форми і заокруглені на кут, з східної — втоплені в фасад лоджії. В першій едиції проєкту, яку виконав Якуб Менкер і яка стала основою для побудови, балкони з обох боків мають виступаючу форму. Ймовірно, аби урізноманітнити гру об’ємів на фасаді, інший архітектор Максимільян Когут, який після Менкера переробляв проєкт, змінив виступаючі балкони на східній частині фасаду – на лоджії[1].

Власне, трохи перероблений проєкт Когута взяли до реалізації. Він також дещо змінив тильний фасад будинку, забравши вікна-ілюмінатори, які мали освітлювати комірки на кухнях. Також Когут змінив вигляд вертикального вікна, що освітлює під’їзд, зробивши його форму більш простішою. Такі дизайнерські рішення, скоріш за все, здешевлювали будову. Як виглядав проєкт Менкера, можна глянути на двох верхніх фото, а проєкт Когута – на нижніх.

Будинок архітекторам замовило дві особи: Герш Лазер і Ітте Суслак. Вони проживали в тому ж будинку, здаючи решту квартир в оренду. Одним з орендарів був чоловік на ім’я Роман Подолюк, про якого є згадка в газеті Chwila[2].

При вході до будинку збережений оригінальний тамбур. Крізь тамбур потрапляємо у вестибюль будинку, де стіни облицьовані алебастром. На стелі ще збережена прямокутне заглиблення для освітлення. Підлога під’їзду викладена з чорно-білої плитки.

Сходовий марш зроблений з бетону і завершується дерев’яними поручнями з гнутого дерева. Сходи освітлює вертикальне вікно, де ще збережене оригінальне скління.

Щодо поверхового плану, то в сутеринах були передбачені кімната для сторожа, пральня і підвали. На партері – одне двокімнатне і друге – трикімнатне помешкання, на першому і другому поверхах – два трикімнатних, на третьому поверсі – одне – двокімнатне,  друге – трикімнатне помешкання і була запроєктована одна кавалерка.

Квартира, про яку згадувалося раніше, розташована на першому поверсі. До неї збережені вхідні двері, які зараз покриті фарбою, проте під  нею, дуже ймовірно, міститься шпон. На дверях теж збережена «рідна» фурнітура: клямка і рамка з місцем для номера квартири і прізвища, вічком, а також отвір для листів. Збоку на стіні – оригінальний дзвінок.

Коли ми заходимо до квартири, то одразу потрапляємо в коридор, від якого розходяться всі кімнати. Всюди по квартирі збережена столярка дверей з типовим для модернізму склінням-памороззю. Також можемо побачити по квартирі вимикачі з бакеліту (протопластику), які вмикаються і вимикаються за годинниковою стрілкою. Цей вимикач винайшли в Баугаузі.

В коридорі містяться два типи вбудованих меблів – антресолі над входом і шафа справа від вхідних дверей. Вбудовані меблі часто використовувалися в модерністських квартирах, адже вони були гігієнічніші, бо там назбирувалося менше пилюки. Також у міжвоєнний період люди все частіше орендували житло,  переїжджали з однієї орендованої квартири на іншу, тому в кожному новому житлі було зручніше мати вже вмонтовану шафу, а не возити з собою меблі.

На стінах в коридорі бачимо радянський геометричний розпис приблизно 1970-их років, що добре вписується в мінімалістичний дизайн квартири.Направо від входу розташовані туалет і кухня. В кухні збереглося трішки простих дерев’яних кухонних меблів і холодильна камера під вікном.

Але найцікавіше з автентичного – ніша для служниці. Як відомо, в 1930-х попри сучасний дизайн і інші модерністські концепції, в квартирах середнього класу все ще користувалися послугами служниць. Примітно, що ця квартира має лише дві кімнати: спальню і вітальню. Ймовірно, вона була розрахована лише для однієї особи, або пари без дітей. Тобто навіть невелике помешкання могло мати служниць.

Вийшовши з кухні і повернувши направо, ми потрапляємо в спальню. Тут стоять радянські меблі 1970-х років, одна з шаф, ймовірно, міжвоєнного періоду. В кімнаті розташований п’єц з міжвоєнного періоду, обкладений жовтими кахлями, такий же – у вітальні.Зі спальні є два виходи: один в коридор, інший в вітальню. Таке планування, де всі роздільні кімнати були сполучені між собою дверима, часто трапляється в львівських квартирах цього періоду. Це частково відображало намагання архітекторів гратися з концепцією «гнучкого простору», де при бажанні ці кімнати ставали одним цілим.

Отже, зі спальні можна вийти одразу у вітальню, де стоять сервант і софа 1970-х. Кімнату освітлює стрічкове вікно. Найцікавішим елементом кімнати є ніша зліва, яка освітлюється вікном-ілюмінатором. Зі слів сусідів, в цій ніші жінка, яка жила в квартирі в кінці 1930-х, мала там кавовий столик. В ніші теж розміщується невелика кнопка-дзвінок, який проведений до кухні і використовувався для виклику прислуги. Такий же дзвінок розміщений у ванній. Обидва досі працюють.

Якщо вийти з вітальні через коридор, справа буде вхід у ванну. Тут збережено практично все: плитка на стіні і підлозі, ванна, умивальник, на якому ще стоять рідні крани і зроблені заглибини для мила. Над умивальником висить автентичний металевий тримач для полички.

Біля самої ванни розташований дзвінок для служниці, про який згадувалося вище. Господиня, приймаючи гарячу ванну, могла викликати в будь-який момент прислугу.

ДАЛО(Державний архів Львівської області), Фонд 2, Опис 1, Справа 3247

Chwila. Wydanie wieczorne №1031 від 03.01.1938