Клуб працівників комунальних служб / Палац культури ім. Хоткевича на вул. Кушевича, 1

Після численних страйків робітників, які були, серед іншого, і про можливість мати власний клуб, магістрат купив площу на вулиці Кушевича, 1.

Гроші на будівництво – були відрахування із зарплат працівників. Кожен і кожна віддавали на клуб 1% від своєї зарплати. Громада також долучалась до зведення будинку у вільний від основної роботи час.

Наріжний камінь цього будинку посвятили 3 вересня 1933 року. Подія супроводжувалась оркестром та завершилась забавою в Міській стрільниці (сучасна вул. Лисенка). Окрім комунальних працівників, були присутні віце-мер міста Іжик та представник будівничої спілки, писала газета Chwila. Рішення спорудити будинок для комунальних працівників Львова йшло в ногу зі світовими тенденціями діяльностей трудових організацій.

Урочисте відкриття клубу відбулось 11 вересня 1938 року. Цього разу на імпрезу прибув сам мер міста Станіслав Островський, два віце-мери, працівники магістрату та власники головних львівських підприємств.

Авторами проекту будинку стали архітектори Тадеуш Врубель та Леопольд Карасінський. Будинок отримав три поверхи, залізобетонний каркас з цегляними конструкціями. Споруда виглядала дуже динамічно: три смуги горизонтальних вікон, які простягаються з обох боків до легкого скляного еркеру, акцентований грою об’ємів вхідний портал зі східного боку будинку. Після реконструкції у 1976-1980 роках будинок значно збільшили: зробили добудову із західного боку та додали сценічну коробку над третім поверхом. Видозміна будинку була дуже вдала, автори проекту дотримались пропорцій та стилю основної частини будинку. Єдине, що видає перебудову, це різні відтінки цегли: на старій частині вона значно темніша.

Попри прості і чесні форми, фасад має делікатне декорування тією ж цеглою. Вертикальні, горизонтальні та кулясті тяги з цегли можемо спостерігати навколо вікон. В добудові радянського періоду ці декорування також повторюються. Цікавим є те, що на західному завершенні фасаду бачимо узор з цегли на всю стіну, який відсилає нас до іншого міжвоєнного проекту подібної функції Клубу залізничників( сучасна вул. Федьковича 54-56).

Автор проекту відомий варшавський архітектор Ромуальд Мюллер, власне, і винайшов цю техніку декорування глухих стін висунутою цеглою, яку спочатку застосував у проектах у Варшаві, згодом у Львові. Багато радянських архітектурних проектів теж апропріювали цей прийом, який народився у тридцятих.

Інтер’єр будинку контрастує з простими підходами фасаду, що зрештою, часто трапляється у модернізмі. Стіни вестибюлю облицьовані природнім чорним каменем з алебастровими вставками. У вставках бачимо рельєфи у вигляді троянд. Далі хол та сходова клітка декоровані різнокольоровим алебастром. Розкоші додають латунні решітки на радіаторах, як вестибюлі, так на майданчиках між сходами.

У Клубі комунальних працівників містились боулінг, театр, бібліотека та кінотеатр «Світовид». Окрім вистав в будинку відбувались поетичні читання, шахові та боксерські турніри, а також карнавали. У кінотеатрі показували тодішні найновіші фільми.

Клуб також став місцем розгортання різних політичних подій. В ньому відбувались як поетичні читання та зустрічі по вихованню «нової польської патріотичної молоді» так з’їзди лівих політичних партій Польщі. Ще до офіційного відкриття будинку, у травні 1936 року тут відбувся Збір діячів культури, відомий як Львівський конгрес культури.

На якому зібрались ліві представники культури Львова та інших міст тогочасної Польщі. Подія відбулась в контексті загальноєвропейського занепокоєння зростанням влади нацизму(першим був Паризький міжнародний конгрес письменників на захист культури у 1935 році). Велика частина учасників конгресу мала сильно прорадянську позицію.

У радянський час клуб працював як Будинок культури трамвайників, потім перейменований на Палац культури ім. Кузнєцова. Тепер споруда носить назву Міський палац культури ім. Гната Хоткевича. Тут діють міські культурні інституції, також концертний зал і галерея.

Клуб комунальних працівників Львова – цікавий приклад нашарування різних епох, політичних ідей та дизайну за майже столітній проміжок часу. Така собі мапа контраверсій (див. Латур), за якою можна вивчати неоднозначність міської історії.

Джерела і література:

https://modernism.lvivcenter.org/#/en/map/object/2579
Chwila № 1463, 12.05.1939
Chwila № 1333, 24.12.1938
Chwila № 5193, 5.09.1933
Chwila № 1246, 12.09.1938
Chwila № 6994, 9.9.1938
Chwila № 6328, 1.11.1936
https://polona.pl/item/afisz-inc-kolo-zabawowe-dzieln-p-p-s-w-sygnowce-wielkiej-urzadza-w-sobote-dnia
https://rokantyfaszystowski.org/wp-content/uploads/2018/12/zjazd-pracownikow-kultury-lwow
The Space of Controversies: An Interview with Bruno Latour, New Geographies, 2009