Каплиця Юзефіток на вул. Лисенка, 53

Це колишня каплиця жіночого чернечого згромадження Юзефіток. В кінці 19 ст. тут виник спочатку монастир, потім звели додаткові будинки і розмістили шпиталь для невиліковно хворих людей, яким, власне, і опікувались сестри- Юзефітки[1].

Всередині будівлі шпиталю розмістили каплицю, проте вже в кінці 1920-их років її виявилось недостатньо для потреб як монахинь, так хворих. Тому у 1931 орден Юзефіток замовляє проєкт нової каплиці архітекторам Каліксту Кшижановському і Чеславу Мюллеру[2].

Каплиця постає у 1932 році. Зовні будинок отримує строгі геометричні форми: основна частина фасаду має форму прямокутника, де, власне розташовані дві кубічні нави каплиці і вертикальні  вікна. Конструкція складається з несучиш цегляних стін і залізобетонних перекриттів. По обидва боки фасад завершується вежами, піднятими над об’ємом основної частини, в одній містився вівтар каплиці, в іншій – дзвіниця і сходи до неї. Цегляний фасад споруди залишили нетинькованим: з одного боку, аби підкреслити правдивість матеріалів і конструкцій, з іншого – аби здешевити кошти будови.

Попри лаконічний фасад, каплиця отримала доволі декорований інтер’єр, який трохи проглядається за новими пластиковими вікнами, поставленими поверх оригінальних. Власне, ще з двору можна помітити ар-декові вітражі, які сховані за сучасними віконними рамами, детальніше про це буде нижче.

Звісно, час і події поставили свій відбиток на будівлі. Деякі частини фасаду, особливо бічні вікна вежі – в доволі занедбаному стані. Якщо повернутись до історії цього монастирсько-шпитального комплексу, то під час Другої світової війни монастир і шпиталь продовжували діяти, попри репресії і депортації з боку Нацистської Німеччини чи Радянської влади. Остаточно монастир і шпиталь припинили своє існування в 1946 році, коли орден Юзефіток заставили виїхати на територію сучасної Польщі[3]. У приміщеннях монастиря і шпиталю радянська влада розмістила спеціальну школу та лікарню. Згодом будинки переобладнали під школу-інтернат № 103 для дітей із розумово-фізичними вадами. З 2000 року тут почав діяти навчально-реабілітаційний центр інтенсивної педагогічної корекції «Мрія». Сама ж каплиця одразу після війни почала використовуватись, як актовий зал інтернату, зараз реабілітаційний центр продовжує використовувати її для офіційних заходів.

Отож, аби потрапити всередину каплиці, треба пройти крізь лабіринти старіших будівель реабілітаційного центру. Центральний вхід до каплиці з’єднаний з лівим крилом колишнього монастиря. При вході до каплиці бачимо дерев’яні панелі з поміщеними на них дерев’яними гербовими фігурами у формі лілій. Ці панелі простягаються по всьому периметру каплиці. Такий символізм – не випадковість, адже Св. Юзефа, покровителя ордену, в іконописі часто зображають з ліліями в руках. Над оригінальними панелями, на верхній частині стіни, додані дерев’яні панно на рослинну тематику, скоріш за все виконані в 1970-их роках, які розмивають в рослинній естетиці символічне релігійне значення попереднього декору.

Проте найбільш вражаючими збереженими елементами в просторі є ар декові вітражі та розписи навколо вікон і входу до вівтаря. У розписах і вітражах використані одні і ті ж кольори: від блакитного до золотистого.

Вікна сегментовані шпросами і розділені на три секції. Крім вітражів, кожна з яких відкривається окремо. Крім збережених вітражів, можна також простежити частково збережені рельєфні шиби з кінця 1920-их і вже замінені радянські з квітковим орнаментом.

По-між вікон  висять світильники 1970-их років, які реінтерпретують як матеріали, так і символізм релігійного простору: поміщені на дерев’яних панелях плафони світильників виконані в техніці вітража і з зображенням лілії.

Ще один яскравий автентичний елемент каплиці – масивні люстри. Основи люстр прикрашені рельєфними зображеннями виноградної лози, яка має одне з найбільш сакральних значень в християнстві. Адже з винограду роблять вино, що в християнському ритуалі виконує роль крові Ісуса Христа. Практично на всіх люстрах видніються збережені кришталеві плафони у формі лілій.

Ті ж лілії можна розгледіти на архівних фото інтер’єру нижче. Збереглась лише одна фотографія з вівтарної частини каплиці. Сьогодні вівтарна частина – за завісою і використовується як сцена і місце для переодягання перед концертами чи іншими подіями.

Як ми бачимо, лілія – це центральний символ простору каплиці. Варто додати, що лілію зображали з Св. Юзефом, як знак вірності його дружині Св. Марії. Лілія також слугувала основним втіленням жіноцтва в християнстві. Зважаючи на те, що простором керував жіночий орден, архітектори вдались до різної інтерпретації саме цього фемінного символу, розробляючи інтер’єр.

З декором каплиці дуже контрастує приміщення дзвіниці, що  розташоване одразу збоку від входу до каплиці. Сам дзвін не зберігся, проте маємо лаконічно виконані сходи з чорно-білою плиткою на майданчиках. Власне, інтер’єр дзвіниці, як і фасад, говорять нам про чисте наслідування функції, що було одним з постулатів модернізму.

Таке поєднання чистих модерністських форм і яскравого ар декового оздоблення було типовим для модерністської архітектури Львова на зламі 1920-1930-их, де лаконічно виконані простори мали чисто утилітарну функцію, а інтер’єри з декором – символічно-репрезентативну.

Джерела і література:

[1] Andrzej Betlej, Klasztor i Zakład SS. Św. Józefa [w] Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. Wyd. Międzynarodowy Centrum Kultury, Kraków 2004, s. 117—123

[2] Lewicki, Jakub. Regeneracja i modernizacja. Architektura Lwowa okresu dwudziestolecia międzywojennego. Waraszawa: Narodowy Instytut Polskiego Dziedzictwa Kulturowego za Granicą Polonica, 2021: 356-358

[3] https://www.rkc.lviv.ua/category_3.php?cat_1=11&cat_2=55&cat_3=122&lang=1