Публікації

Minimalist facade, elongated horizontal windows, glazed risalits, flat roof, and seven stories — Sprecher’s “skyscraper” shocked city inhabitants in 1929. For some people, this building was a place of inspiration, while for others, it was a reason to complain. For example, a local journalist wrote in the newspaper “Nowiny Poranne” (“The Morning News”) that this large building spoiled the boulevard’s silhouette[1].

Each house has a story to tell, reflecting a city and country’s social and political changes like a mirror. Events lay on the surfaces over time, leaving physical imprints in space. Each building can be open in different contexts depending on which story you want to hear.

When it comes to preserving architecture, the focus is often on the facades and entrance halls that fall under general city laws regarding heritage. Flat interiors often are not protected since they are private spaces, and their preservation relies on the goodwill of their owners.

The modernist apartment blocks of the 1920s and 1930s must have looked incredible to city dwellers of that time, with their beautiful wavy shapes, shiny facades, porthole windows, and fancy walls concealing the latest innovations in household appliances.

Наш дослідницько-документаційний проект про міжвоєнну архітектуру модернізму «Львів. Архітектура модернізму» починає співпрацювати з Фундацією ЗМІН.

During the modernist era and following the First World War, Europe faced a housing shortage, making the slogan “Fast housing accessible for all” an appealing solution.

This initiative sets out to document the heritage of interwar modernist architecture in Lviv, Ukraine, which is threatened not just by the war but by neglect. It combines research and teaching activities, supported by international partners, and financed by ETH (Zurich, Switzerland).

Проект костел Св. Вінсента де Поля (Отців місіонерів) виконав львівський архітектор Тадеуш Теодорович-Тодоровський у 1937 році. Він мав розташовуватись між сучасними вулицями Стуса та Свєнціцького.

На перетині вулиць Тютюнників та Архипенка розташована школа №28. Будинок від року зведення (1934) виконував функцію освітнього закладу. Проте в тридцятих роках це була приватна жіноча гімназія сестер Урсулянок, через що будинок інколи помилково називають монастирем. За радянських часів гімназію перетворили на школу – сьогодні Ліцей №28 Львівської міської ради

«Петляючи брудними, запилюженими вулицями, спочатку трамваєм, потім автобусом, виїжджаємо із затхлого міського повітря на хвойні простори Голоска», – так починається, очевидно, рекламний репортаж про санаторій на Голоско в «Газеті Львівській» за 1942 рік.

Вулиця Зарицьких носить ім’я знаної львівської родини, а пам’ятна таблиця на 27 будинку вказує, що тут жили Мирон Зарицький, відомий математик, його донька Катерина і її чоловік Михайло Сорока. На таблиці не зазначають, що там же проживав і Богдан Сорока, син Михайла і Катерини, львівський художник-графік.

Проектувався як костел і монастир, а використовувався як будинок культури, конструкторське бюро та дослідні лабораторії. Комплекс монастиря Кармелітів босих та костел Богоматері розташовується на вул. Персенківка, 10.